Вивчення
альтруїстичної спрямованості для сьогодення є особливо актуальним. Ситуація яка
склалася в країні, стала одним із чинників, котрий стимулював прояв альтруїзму. Саме ці обставини диктують потребу всебічного вивчення
питань альтруїстичної спрямованості особистості.
Питання альтруїстичної спрямованості розглядалося в багатьох науках, таких
як психологія, філософія, біологія, соціологія. Однак, однозначного
формулювання визначення та структури, не дає жодна із зазначених галузей.
«Альтруїзм (від лат. аlter – інший; ego – я) – альтруїзм – етичний принцип,
властивість особистості, що виявляється у безкорисливому ставленні до інших, у прагненні
до діяльності на благо інших, у готовності заради інших пожертвувати власними
інтересами».
Аналіз
літературних джерел показав, що проблема альтруїзму була об’єктом роздумів
багатьох мислителів минулого. У філософії альтруїзм розглядався як певна моральна категорія (Г. Лейбніц, О. Конт, А. Шефтсбері, Ф. Хатчесон, Л. Фейєрбах, Д. Юм), у теології – добро
для іншого (В. Соловйов), у біології – як інстинкт, спадково зафіксований результат
природного відбору (Ч. Дарвін, В. Ефроімсон, П. Кропоткін, Г. Спенсер).
Зауважимо, що поняття «альтруїзм» запровадив засновник соціології,
французький філософ О. Конт, у розумінні якого альтруїзм уособлює принцип
«revile pour outrе» - «жити заради
іншого». Він розрізняв притаманний тваринам інстинктивний альтруїзм, який
поєднує індивіда і рід, а потім руйнується цивілізацією, та альтруїзм, що
виникає і розвивається вже в її межах. Останній у кінцевому рахунку
перетворюється на спонтанну вроджену якість, що поєднує всіх людей, стаючи
програмою побудови людського суспільства, яке під впливом позитивізму розвивається
в напрямі гуманістичних цінностей. Філософ
вбачав сенс людського життя в тому, щоб «служити людству, покращуючи самих
себе». Тому альтруїзм у його інтерпретації передбачає самозречення (зумисне
обмеження своїх бажань і почуттів заради того, щоб допомогти іншій людині,
жертвування своїми інтересами заради інтересів інших), адже в умовах соціальної
та психологічної розмежованості людей турбота про інтереси ближнього можлива
лише за умов обмеження власного інтересу
Нині відома значна кількість визначень альтруїзму,
зміст яких залежить від тієї наукової дисципліни, яку представляє той чи інший
автор. У філософії та етиці альтруїзм трактується як моральний принцип,
оснований на визнанні природного зв’язку людей через вроджене почуття симпатії
і пов’язаної з ним поведінки самопожертви та співдопомоги (М. Бердяєв,
Е. Дюркгейм, Дж. С. Мілль, А. Швейцер, А. Шопенгауер).
Ці концепції поєднані ідеєю розгляду альтруїзму в контексті більш широкого поняття
моральної поведінки. А. Шопенгауеру належить першість у розкритті сутності
альтруїзму через протиставлення його егоїзму, фокусуванні уваги на виявленні
співчуття іншій людині: «Я разом із нею страждаю, коли в неї горе, відчуваю її
горе, як своє, і тому хочу її блага, як свого. Але це вимагає, щоб я якимсь
чином ототожнився з нею, щоб зникла та різниця між мною і будь-яким іншим, на
якій і ґрунтується мій егоїзм… Лише це співчуття становить справжнє підґрунтя
будь-якої вільної справедливості і будь-якого справжнього людинолюбства. Вчинок
лише остільки має моральну цінність, оскільки бере початок у цьому джерелі, а
будь-яка дія, зумовлена іншими мотивами, не має її. Це співчуття, благо і зло іншого стають
безпосередньо близькими моєму серцю»
Немає коментарів:
Дописати коментар